ГЛОНАСС (ГЛОбальна НАвігаційна Супутникова Система) - почала розроблятися в СРСР у середині 70-х рр.
Розвиток супутникової радіонавігаційної системи почався 4 жовтня 1957 р. з запуском у Радянському Союзі першого в історії людства штучного супутника Землі. Вимірювання доплерівського зсуву частоти передавача даного супутника на пункті спостереження з відомими координатами дозволили визначити параметри руху цього супутника. Ефект Доплера (по імені австрійського фізика К. Доплера) полягає у зміні отриманої приймачем частоти коливань або довжини хвилі при відносному русі приймача і джерела цих коливань.
У 1963 році вчені приступили до дослідно-конструкторських робіт над першою радянською низькоорбітальною системою, яка отримала надалі назву "Цикада". У 1979 р. була здана в експлуатацію навігаційна система 1-го покоління "Цикада" у складі 4-х навігаційних супутників, виведених на кругові орбіти висотою 1000 км, нахилом 83° і рівномірним розподілом площин орбіт вздовж екватора. Вона дозволяла через кожні півтори-дві години входити у радіоконтакт з одним із супутників і визначати планові координати свого місцезнаходження при тривалості навігаційного сеансу до 5 ... 6 хв.
Робота над створенням системи супутникової навігації, яка згодом отримала назву ГЛОНАСС, почалася з 1972 р. Хоча розробки технічних рішень велися вже з 72-го року, постанова Уряду СРСР по розробці ескізного проекту системи ГЛОНАСС вийшла тільки у грудні 1976 р. У листопаді 1978-го був, у цілому, завершений ескізний проект системи.
12 жовтня 1982 р. ознаменувався запуском першого космічного апарату системи ГЛОНАСС. Він був виведений на орбіту з космодрому Байконур ракетою-носієм "Протон". Апарат був розроблений красноярським НПО ПМ ім. М. Решетнева і проведений ФГУП ПО "Політ".
У 1983 р. відбувся запуск ще двох супутників.
В 1990-1991 рр. були проведені державні випробування системи у обмеженому складі діючих супутників. По їх результату, гранична похибка визначення місця дорівнювала 58,2 м.
GPS і ГЛОНАСС концептуально аналогічні і відрізняються деякими аспектами технічної реалізації. В їх основі - орбітальні угруповання супутників на кругових орбітах. Висота орбіт така, що супутники роблять приблизно два оберти навколо Землі на добу (у GPS - висота орбіти 20150 км і період обігу 11 годин 57 хвилин, у ГЛОНАСС - 19100 км і 11 годин 16 хвилин відповідно). Супутники розподілені по кільком орбітальним площинам - у ГЛОНАСС їх три, у GPS - шість. В обох системах у повній конфігурації діють 24 супутники плюс 3 резервних.
У вересні 1993 р розпорядженням Президента РФ система ГЛОНАСС була прийнята на озброєння ВМФ та інших видів ЗС РФ. У цей період на орбітах функціонувало 8 супутників.
До кінця 1995 система була доведена до 24 супутників штатного складу.
Однак, після 95-го року через недостатнє фінансування ГЛОНАСС переживав свої важкі дні. Старі супутники поступово відробляли ресурс, а запуски нових космічних апаратів ГЛОНАСС були припинені.
У 2001 році уряд РФ затвердив Федеральну цільову програму "Глобальні навігаційні системи", яка передбачала створення, розвиток і модернізацію вітчизняної навігаційної групи, що використовується паралельно американській GPS. Передбачалося, що до кінця 2007 року ГЛОНАСС запрацює у Росії, але цього не сталося.
На 2008 рік у ГЛОНАСС показник кількості супутників близько 16-ти. Точність визначення місцезнаходження у кілька разів гірша, ніж у GPS.
Однак, незважаючи на значне відставання, Росія має намір розвивати далі систему ГЛОНАСС, і мати свій, незалежний від США, навігаційний комплекс.
