Розмови про автомобілі без водія ведуться вже давно. Ще в середині минулого сторічча фантасти у своїх романах передбачали появу машин, що будуть керуватися автоматизованими системами, без участі людини. Однак фантастичне припущення у 21 столітті зіткнулося з труднощами технічної реалізації такого проекту.

Якщо з віддаленим контролем машини все у повному порядку (це достатньо легко втілити в життя за допомогою GPS-моніторингу), то з якістю безпілотного водіння є серйозні проблеми. На жаль, їх неможливо усунути навіть більш просунутими технічними рішеннями - хоча б тому, що перепоною для прогресу у випадку автономного громадського транспорту є не техніка, а законодавство. Навіть найдосконаліша система управління машиною не здатна передбачити усі варіанти, що виникають на дорозі. Зазівавшийся пішохід (або багато пішоходів), раптова автомобільна аварія через помилку когось іншого у дорожньому потоці, несприятливі погодні умови, що ускладнюють кермування...

Будь-який з цих факторів може стати причиною аварії, винуватцем якої буде не людина, а машина. І тут виникає головна проблема - на кого же буде покладена відповідальність за цю помилку? На власника транспорту? Але він не кермував автомобілем. На компанію, що розробила машину? Але вона не гарантує 100% автономности, та й ПЗ, що використовується у такій системі, скоріш за все буде розроблене стороннім виконавцем. На програмістів, що писали код програми, яка керувала машиною? Але і вони не можуть передбачити всі деталі. Саме тому вже наявні системи беспілотного кермування транспортом так і не стали масовими і не застосовуються у містах, адже у разі виникнення проблем відповідальність за пригоду залишається дуже і дуже невизначеною.